Територія Закарпатської області, принаймні, Притисянська рівнина, була заселена людьми дуже давно. При археологічних розкопках упродовж останніх 40 років було знайдено понад 100 поселень людей палеоліту, а на горі Сар поблизу Королева відкрито поселення, де люди жили на одному місці понад 1 млн. років.
Закарпатська область межує по державному кордону з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, а в межах України - з Львівською та Івано-Франківською областями. Площа області 12,8 тис. кв. км. Близько 80 % території займають гірські хребти, міжгірські долини і улоговини, а 50% зайнято лісом, тому на 1 жителя припадає лише близько 0,13 га ріллі. Чисельність населення, яке постійно проживає в області, (станом на 01.09.2003 р.) 1249,3 тис. чоловік. Щільність велика - 98,3 чол. на 1 кв. км (в Китаї - 128). Науковці вважають, що для нормального життєзабезпечення на одну людину потрібно 1,2 га землі, в тому числі 0,6 га для виробництва продуктів харчування. Зважаючи на критичне малоземелля, бідні ґрунти, гірський рельєф, сільське господарство в області не може бути провідною галуззю. Тому одним із напрямків розвитку краю вважається рекреація.
Область багатонаціональна. Тут сторіччями живуть підкарпатські русини, мадяри, румуни, словаки. Пізніше поселилися німці, роми (цигани), волохи, євреї, етнічні українці, росіяни та ін. Історія свідчить про мирне співжиття корінних національних, етнічних і релігійних груп. Більшість населення офіційні джерела вважають українцями за національністю. Але частина корінних жителів не погоджується з цим і наполягає на поверненні історичної самоназви предків - підкарпатських русинів. Згідно офіційних даних при останньому переписі населення України в грудні 2001 р. русинами за національністю записалося 10,1 тис. чол. Це вже немало, якщо порівняти з останнім переписом населення СРСР. Тоді насмілилися записатися русинами... 16 чол. Русинів перейменовано на українців після другої світової війни, коли Підкарпатську Русь було приєднано до СРСР. В 90-х роках XX ст. розпочалося чергове пробудження русинського етносу. Зареєстровано шість підкарпато (карпато-) русинських громадських організацій, кожні два роки скликаються Світові конгреси русинів, п'ятий відбувся в Ужгороді в 1999 р. Більше 20 держав, серед них Росія, визначають русинів окремою національністю. Найбільше етнічних русинів проживає саме в Закарпатській області. Більш-менш компактно русини проживають в Словаччині, Угорщині, Польщі, Румунії, Югославії. Є русини в Австралії, Південній Америці. За деякими даними, близько 640 тис. русинів налічується в Північній Америці куди вони емігрували в ХІХ-ХХ ст. Це друга за чисельністю (після Закарпатської області) русинська спільнота. Але офіційно в Північній Америці зареєстровано 12 500 русинів.
Русини - древній народ. Християнство вони прийняли у 863 році, тобто на 125 років раніше, ніж Київська Русь. Про «рутенів» (ruthen) на південних схилах Карпат є дані в працях древніх істориків. Щодо походження підкарпатських русинів, погляди вчених не співпадають. Предками русинів вважали(-ють) білих (західних) хорватів. Археологічні дослідження в селі Мала Копаня Виноградівського району, як і аналогічні знахідки в Земпліні (Словаччина), дозволили професору В.Г.Котигорошку зробити сенсаційні висновки щодо етнічних і політичних процесів, які відбувалися на територіях сучасного розселення підкарпатських русинів в перших століттях нашої ери. Автохтонним населенням Верхнього Потисся він вважає даків - північні племена фракійців. Зрозуміло, що упродовж тисячоліть в самому центрі Європи етнічний склад населення не міг залишатися без змін. Тому можна погодитися із думкою Т.-М. Поповича, що підкарпатські русини - це «сплав» близько десяти народів. Так склалося, що облаштувавши у важких природних умовах землю для проживання, підкарпатські русини, будучи мало-чисельним народом, не спромоглися створити власної держави. І в цьому доля підкарпатських русинів дещо нагадує історію українців до 1991 р.
Вчені розрізняють кілька етнічних груп русинів. Найчастіше називаються бойки, лемки, гуцули. Але це наукова класифікація етносів, а населення області такого поділу майже не знало, принаймні, до 1946 р. - до входження Підкарпатської Русі до СРСР. Всі етнічні групи вважали себе русинами, хоч територіально розрізняли долішнян (котрі жили в Притисянських долинах) і верховинців (котрі населяли гірські райони). «Науковий» поділ Д.І. Поп вважає політичним замовленням вже радянської доби, щоб розділити русинів І в такий спосіб легше було українізувати їх. Підкарпатські русини складають переважну більшість автохтонного населення краю. За науковою класифікацією корінних жителів с. Поляна відносять до русинів-лемків. Але мало хто з них знає про це. В селі Поляна станом на 28.03. 2004 р. постійно проживало 3 270 чол.
Населення області - законослухняні громадяни. Як приклад, в Закарпатті в повоєнні роки практично не було націоналістичного руху, що відрізняє його від західних областей України, де спротив тоталітарному радянському режиму був поширений, особливо в сусідній Галичині. Можливо, тому, що «західняки» раніше, ще в 1939 р., відчули і зрозуміли, що таке сталінська влада. Закарпатці ж почали знайомитися з радянськими порядками лише з 1944 р. Менталітет корінного населення, котре до цього часу складає більшість, незалежно від етнічної належності чи національності, формувався в Центральній Європі на стику культур слов'янських та інших народів, котрі доповнювали одна одну і виховали у людей відносну толерантність до представників різних релігій та національностей.
Територія на південний захід від Вододільного хребта Карпат в різні часи входила до складу Болгарського царства, а під назвою Князівство білих хорватів - до Великоморавської держави. Хоч зараз провладні українські «дослідники» намагаються стверджувати, що південні схили Карпат колись могли входити до складу Київської Русі, історичних підтверджень цьому немає. Тому всі ці «теорії на замовлення» є голослівними.
Після того, як в 896 р. за Карпатами «віднайшли батьківщину» предки сучасних мадяр і аж до розпаду Австро-Угорської імперії в результаті першої світової війни, підкарпатські русини опинилися спочатку під впливом, а трохи пізніше - під повною владою Мадярського королівства. Доречно нагадати, шо тогочасні київські та галицькі володарі без спротиву пропустили кочові племена через свої території, дали провідників ба навіть прорубували їм просіки в непролазних хащах, щоб ті пішли далі на Захід. Русини чинили опір цим «мандрівникам», але марно, бо надто нерівними були сили.
З 10 вересня 1919 р. до 15 березня 1939 р. Підкарпатська Русь (такою була перша назва краго, визнана міжнародним правом) входила до складу Чехословацької республіки. Цікаво, що ініціював рішення про включення територій підкарпатських русинів як автономної республіки до новоствореної держави плебісцит серед русинів Північної Америки. Треба наголосити, що хоч Прага аж до 1938 р. не надавала автономії русинам, все ж влада сприяла динамічному розвитку краю.
У результаті Мюнхенської змови і Віденського арбітражу 1938 р. Німеччина розпочала розчленування Чехії, а Угорщина з потурання Німеччини захопила низинні райони Підкарпатської Русі.
Невдовзі Словаччина під диктовку із Берліна проголосила свою незалежність від Чехії. Підкарпатська Русь опинилася в ізоляції, відірваною від Праги. В цій ситуації Сойм Підкарпатської Русі в м.
Хусті (Ужгород вже в 1938 р. був окупований Угорщиною) 55 березня 1939 р. проголосив незалежність і під впливом «січових стрільців» - галичан, які нелегально наводнили край, перейменував Підкарпатську Русь на Карпатську Україну. Ця держава проіснувала лише близько доби і не була визнана ні однією суверенною державою. Угорська армія «бліц-крігом» розгромила «січовиків». Верхівка їх
командування втекла за кордон. На жаль, безглуздо загинули молоді люди, зокрема, гімназисти. Але це був лише початок. За роки окупації фашистський режим знищив близько 113 тис. жителів області.
28 жовтня 1944 р. Підкарпатська Русь (Карпатська Україна) визволена Червоною Армією і названа Закарпатською Україною. Наступного місяця в Мукачеві було зібрано делегатів І з'їзду Народних комітетів. Вони підтримали запропонований Москвою Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. Юридичною підставою для входження до складу СРСР був договір між СРСР та Чехословаччиною, підписаний в Москві 20 червня 1945 р. без участі представників від Закарпатської України. Обмін ратифікаційними грамотами відбувся в Празі 30 січня 1946 р. Цікаво, що Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про створення Закарпатської області в складі Української РСР» було підписано за тиждень раніше - 22 січня, тобто ще до набуття договором юридичної сили. Таким чином, Підкарпатська Русь (Карпатська) Закарпатська Україна втратила автономний статус, а корінне населення русини були перейменовані на українців. Це сумний приклад одного з багатьох варіантів «вирішення» етнічних, національних питань тоталітарним сталінським режимом.
Треба сказати, що не всі жителі краю бажали «возз'єднуватися» з Україною. Було багато таких, котрі хотіли, щоб Підкарпатська Русь залишалася в складі Чехословаччини. Але протистояти намірам Сталіна було безперспективно й дуже небезпечно. Розуміючи це, православне духовенство направило делегацію до Москви просити приєднання не до України, а до СРСР в якості союзної чи автономної республіки. Пізніше навіть офіційне керівництво Закарпатської України зверталося в Москву з такими проханнями.
Спроба повернути автономію в складі України була зроблена 1 грудня 1991 р. під час референдуму щодо незалежності України. Тоді ж відбувся й обласний референдум, проведення котрого підтримав Голова Верховної Ради УРСР, а пізніше - перший Президент України Л. Кравчук. Більше 78% виборців висловилися за надання області із внесенням до тексту Конституції статусу спеціальної самоврядної адміністративної території в складі незалежної України і щоб вона не входила ні до яких інших адміністративно-територіальних утворень. Однак волевиявлення виборців було проігноровано.
Офіційним визнанням підкарпаторусинської національності влада незалежної України має чудову нагоду ще раз (першим таким кроком була відмова від ядерної зброї) продемонструвати світові прихильність до європейських демократичних цінностей, сприяти відродженню найдревнішого слов'янського народу, заслужити Його щиру подяку, набути багато друзів з числа етнічних русинів в багатьох країнах, стати світовим центром відродження, збереження і подальшого розвитку оригінальної русинської культури, звичаїв, мови. Офіційне визнання русинів мало б для України й суто практичну вигоду. Відродження поліетнічної культури регіону доцільне навіть із суто прагматичних міркувань. Це сприяло б ще більшій привабливості області серед потенційних туристів, рекреантів. А це було б корисним не тільки для регіону, але й для України в цілому. Адже прагматичні китайські комуністи погодилися навіть на збереження в Гонконзі капіталістичного ладу («одна країна -дві системи»).
Хоч область малоземельна, її аж ніяк не можна вважати безпомічною, бо в Закарпатті є інші природні багатства. При правильному господарюванні, більшому ступені самоврядності населення області могло б жити не гірше, ніж люди в інших регіонах України. В надрах є корисні копалини, в тому числі й цінні поліметалічні руди, з котрих в 1999 р. в Мужієві, що в Берегівському районі, виплавлено перше українське золото. За планами щомісяця тут добуватиметься 800-1000 кг золота. Давно відомі Солотвинський солерудник, багатюще Сокирницьке родовище цеоліту, котрий використовується в сільському господарстві, тваринництві, в промисловості. Як прекрасний сорбент, цеоліт допомагає ліквідовувати наслідки Чорнобильської катастрофи, очищає воду, має інше застосування. Є поклади будівельних матеріалів, мармуру, розвідано родовища природного газу, бурого вугілля.
Основним багатством Закарпатської області вважаються ліси. Особливо цінною породою є бук. Але цінність лісу не обмежується вартістю деревини. Ще більше значення мають екологічні, оздоровчі функції лісу в Карпатах. Наведемо цитату з академічного видання: «Рослинний покрив тут в Карпатах виконує виключно важливу водорегулюючу, водоохоронну, ґрунтозахисну, біопродукуючу, кліматорегулюючу та інші корисні функції. Під зімкнутими природними лісами і кущовими заростями навіть при інтенсивних опадах відсутній поверхневий стік води і площинна ерозія ґрунтів. Збереження лісів в горах надзвичайно важливе й тому, що на Карпати та передгір'я щорічно випадає близько 33 млрд. м куб. опадів. На жаль, Карпатські ліси інтенсивно знищуються з другої половини XIX ст. Для прикладу, в 1944-1953 рр. заготівля перевищила 52 млн. м куб. деревини при розрахунковій лісосіці 28 млн. м куб. Цей процес триває, що й стало однією з причин катастрофічних повеней в 1998 та 2001 рр. Адже ще в XIX ст. лісистість Карпат сягала 95%, тому 94,8% опадів не стікало в ріки. Зараз залишилося не більше половини колишніх лісів. За роки незалежності України, «переходу до ринкових відносин» було зруйновано усталену систему лісокористування та лісовідновлення. Після ліквідації тресту «Закарпатліс» заготівлею лісу займалося близько 400 різних приватних фірм, котрі проводять суцільні вирубки на великих площах поблизу доріг, тобто, біля річок та потічків, звідки його простіше й дешевше вивезти. Під тиском громадськості в квітні 2001 р. сесія обласної ради прийняла рішення про заборону промислової заготівлі деревини та експорту кругляку за межі області. Верховна рада України теж прийняла постанову про заборону суцільних рубок ялинково-букових лісів в Карпатах, що давно науково обґрунтовано. На жаль, ці рішення не виконуються. Навпаки, звучать голоси зацікавлених бізнесменів-природогубів про необґрунтованість цих рішень. Що сказати з цього приводу? В сусідній Словаччині половина лісів є заповідними, в Закарпатській області - таких лише 10%, а в Україні - близько 3%...